зілляв ся з Аймарами в одно. В щасливих війнах здобули Інки велику часть полудневої Америки, а в тім часї, про який власне мова, розтягала ся їх власть над цїлим теперішним Перу і Еквадором, та над граничними частям и Колюмбії, Бразилїї, Болївії та Чілє. Александер Гумбольдт знайшов у одного старого начальника близько Ріобамбас рукопись, писану в Пуруґвайській мові, що панувала там перед кічійською; в тій рукописи обясняють королеви Абоматга (Abomatha) сьвященники його краю, що остання страшна вульканїчна катастрофа означає, буцїм то старі боги мусять уступати та робити місце новим. Незадовго потім стало ся так дїйсно, коли Інки запанували над краєм коло Кіто (Quito).
Держава Інка була в своїм родї основана на патріархальній, цїлком теократичній підставі. Пануючі називали ся самі „синами сонця“ та казали собі віддавати майже божеську честь. Культ звізд, а властиво служба їх стояла без порівнання висше як у Мехіку, хоч при деяких виїмкових нагодах складано теж людські жертви. Сьвященники, а до них причисляли ся „дївицї сонця“, зорґанїзовані на взір римських Вестальок, та шляхта — „сьвяті та лицарі“ — були цїлком відокремлені від простого люду, серед якого цїлком не було соціяльних верств. Уся земля належала до Інків, а кождий з них сидїв на частинї, придїленій йому державою. Незвичайно високо стояла управа землї, а багато причиняли ся до сего купи птасячого гною (ґуано), що призбирували ся на березї; Перуанцї заслужили собі на похвалу також як будівничі та ремісники. Властивого письма вони не знали, але пестрі шнури до запамятування („quipos“), заступали його в певній мірі та давали особливо властям добрий спосіб додавання своєї волї підданим. Се було дуже потрібне в так високо розвиненім державнім орґанїзмі. Система
