напав у ночи на табор Вельзера, дістав його і фон Гуттена в свої руки та казав їх обох — після сумаричного засуду воєнного суду — покарати смертю; було се у великий тиждень 1546 р. Правда, сей поганий поступок пімстив ся на нїм, бо коли на Гаіті довідали ся, яку страшну зроблено похибку, вислали до Венецуелї з широкою властю Хуана Переца Де Тольоза, який з своєї сторони віддав нужденного Карвахаля на смерть. Одначе дім Вельзерів, якого начальник буцїм то з цїсарської ласки не мав нїчого крім коштів, журби та в кінцї ще дуже сильного болю душі, вицофав ся цїлком зі спілки з нещасним краєм, не резиґнуючи однак формально зі своїх прав, бо те стало ся аж 1555 р. В 1550 р. став Хуан Де Віллєґас намісником Венецуелї; Нова Ґранада, яку вдало ся остаточно здобути Ґранадийцеви Ґонцальови Хіменесови (Jimenez) Де Кезада (Quesada) 1536 р., одинайцять лїт опісля одержала титул самостійного ґенерального капітанату.
Слово „Перу“ — властиво Біру — почули Еспанцї перший раз, коли 1522 р. зачали походи та виправи на панамський просмик. Зразу був се лиш малий край в теперішній Колюмбії, та аж поволи увійшло в звичай уживати сього слова в розмірно широкім значінню. Лиш дуже неозначені, темні відомости про край, його скарби та иньші чуда доходили до здобувцїв Дарії, але як раз такі містичні оповідання мали велику притягаючу силу; край, що ожидав Еспанцїв, дїйсно ледви змогла собі змалювати їх незвичайно буйна фантазія. На височинї озера Тітікака в Андах, званій Пуна, жив давно культурний нарід Аймарів (Aymará'), який був здає ся дуже подібний до Тольтеків, мешканцїв старого Мехіка. У них повстала держава „Інків“, яку заложив здаєть ся Манко Капак (Capac) коло 1000 р. по Хр.; пануючий рід належав до племена Кічуа (Quichua), що скоро
