лову для питань фізичної ґеоґрафії. Кастеллянос оповідає, як легко пізнати, правдиво і безпартийно, і в осьвітленню, яке кидає на історію злиднїв Нїмцїв у Венецуелї, представляє са неодна річ инакше, нїж перше думали.
Що тут як раз треба шукати властивого золотого краю, „Ель Дорадо“ ― се було в двацятих роках 16 ст. загальне переконаннє. Г. А. Шумахер пояснив нам також і сей міт про золото. Відповідно до його вказівок шукано Дорада в долинї над горішним бігом Амазонки або на північ, а 1541 і 1544 р. вислали Еспанцї властиві експедиції до шуканя того пожаданного краю, що як усї казочні краї зміняв із часом своє місце, а 1595 р., коли Сер Вальтер Ралєй (Raleigh) був в погонї за „Новим Дорадом“, то його шукано зовсїм деинде. Як бічна галузь сеї повірки є переказ про „позолочуваного“ кацика над озером Ґуатавіта недалеко Боґота, про якого говорив А. Гумбольдт. Добро з такою славою мусїло мати в очах людий того часу нечувану вартість, і тепер ми зрозуміємо, длячого великий торговельний дім Вельзерів побивав ся так за титулом посїдання, наданим йому Карлом V. По новійшим розслїдам Геблєра (Haebler) одержали були вже в 1528 р. Венецуелю як ленно Гайнріх Егiнґep (Ehinger) і Єронїм Зайлєр (Sailer), а в 1531 р. перейшло лeннo нa Вартоломея Вельзера, який цїсареви виплатив великанські суми наперед, не можучи числити на безпосередний зворот. Золотий край мав ручити за них.
Не було иньшого способу до визискування здобутих країв, як сей, який приладнувано в подібний разах: Вельзер звербував громаду випробуваних ляндскнехтів, яким припоручив свою справу, та післав їх під проводом Амброзія Егінґера, брата Гайнріха, до свого лeнна, щоб його взяти в посіданнє. Тому що Егінґер походив із Тальфінґен (Thalfingen) коло Ульму, навивано його також
