дали багато пояснень дослїди Зелєра (Seler), мав дуже багато мешканцїв, а майже кождий божок вимагав людських жертв; в приношенню тих жертв дійшла була численна каста сьвященників до перфекції. Воєнного полонника кидали звязаного на камінь, що служив за жертвенник, а сей сьвященник, що повнив службу, розкроював острим камінним ножем груди нещасливого, щоб витягнути серце і покласти перед божком. Що однак було вінцем тих мерзенностий, то се, що опісля давано тіло забитого народови на страву. Хоч воно не дїяло ся з правила, як твердили давнїйше еспанські історики, то нема сумнїву, що у Мехіканцїв не виключали ся взаїмно людоїдство і культурнїйші обичаї. Щоб мати як найбільше жертв до забитя, мали воюючі виразний приказ, у бою брати противників в полон живцем. Вiйсько Ацтекiв добре одягало ся, мало добре оружє і відзначало ся карністю; як зелїзної збруї, так і иньих зелїзних предметів не знали, але мечами і ратищами з вульканїчного обсідіяну завдавали ще страшнїйші рани. Такі були прикмети того народу, з яким мало воювати тих небагато людий, що їх Кортец припровадив із Куби.
Монтецума страшно занепокоїв ся, коли йому дали знати про приїзд Еспанцїв. Опріч лихого сумлїння, яке йому казало сподївати ся незначної любови від своїх підданих, мучило його також одно давнє пророцтво. Було повірє, що бог сьвітла, колишнїй пан того краю, покинув був його, коли Тольтеки упали, але мав колись знов повернути і воскресити відібрану йому державу. Чиж білі люди, про яких знали королївські гонцї розказувати такі дивні речі, могли бути ким иньшим, як не післанцями прогнаного бога? Король узяв ся в своїм заклопотанню до того найневідповіднїйшого способу позбути ся непрошених гостий: вислав ріжні депутації, які мали Еспанцям при-
