тітлян або Мехіко. Назва „Мехітль“ мав бути рівнозначна з „Гуiцільопохтлї“; так звав ся в мітольоґії Ацтеків найвисший бог, і та чужа назва удержала ся до нинї в деяких околицях Hїмеччини на означеннє злого духа, однак трохи перекручена, іменно „Vitzlibutzli“. Ацтеки скоро запанували над цїлим краєм між двома морями, але особливо від Монтецуми І було вже лиш мало таких держав, які бунтували са проти мехіканського володїння. Осьмий король Агуіцотль зайняв далекі краї над Спокійним Океаном. За ними пішов Монтецума II, також сильний володар, який наробив собі через свою строгість багато ворогів, і вони головно причинили ся до його упадку.
Королеви діставала ся його висока власть не дїдично, але через вільний вибір начальників племен, і так як було в північній Шотляндії аж до 18 ст., так також і в Мехіку була підставою державного устрою родова („clan“) орґанізація. Не можна відмовити тому народови високого степеня зверхньої культури. Величезні будівлї і мости вказують на технїчну зручність Ацтеків, що виробляли дуже гарні штучні предмета також з золота, срібла і бронзу і були теж дуже вправними гончарями і занимали ся спеціяльним національним промислом, виробом піряних вишивок. Високо цінили управу землі, а добрі дороги і формальна почтова інституція поширала оборот, при якім послугувано ся ріжними товарами до виміни замість дрібних гроший, бо тих там не було. Були у них також слїди висшого духового житя. Вони мали образкове письмо, що до його відчитання дав підставу Олександер Гумбольдт з початком 19 ст., а їх калєндар був теж добре уложений. Напроти тих усіх добрих сторін стоїть кровавий спосіб віддавання почести богам, що у кождого збуджує обридженнє. Олімп Ацтеків, про який
