Наука і Любов, Любов і знов Наука
Широкі крила нам, ще підлїткам, дали…
І як народня нам розумна стала мука.
На жертву спільню ми і серце й ум несли.
Про що й не думав дїд, натхнуло те унука,
І ми себе на казнь безумним обрекли.
Казнили нас за те, за що благословляти
Повинні-б і Царі, і Дукачі багаті.
І ми, недобитки недолюдків тупих,
Тихеньким голосом тепер уже витаєм
Молодїж — правнучат, преємників своїх,
Що пільги розуму від них людському чаєм…
„Дивітесь: ось іде до нас Двацятий вік, —
Двацятий, як Отця Небесного благаєм,
Щоб царював у нас так долї чоловік,
Як угорі що-вік, що-рік, що-день, що-час
Він учить праведно, любовно й грізно нас.
„В імя великого Божественним умом,
Що людям указав Єдиного Благого,
Із полумя, котрим палає Сьвіт-Содом,
Рятуйте розуму сокровища людського,
Щоб нарід вас новий не соромив стидом,
Яким окрили ми вік умництва тупого,
Що на повурених лицем к землї вповав,
Таланти у цьвіту морозом побивав“.
Як Вісїмнацятий казив ся вік всетечний,
Тодї почав рости один такий, що всїх
