як „Кодзікі“ та „Ніхонґі“, де провідна думка є довести законність імператорської абсолютної влади й доцільність нових порядків, запозичених у Хіні, що відповідали державному устроєві в Япанії. Зміст цих творів стає свого часу за ідеологічну зброю для кляси-переможця й догмою для наступних поколінь. Коли період загостреної боротьби минув і аристократія зажила спокійно, розкошуючи при дворі мікада, література панівної верстви, що не тільки служила переможцям, а переможці сами й творили цю літературу, набрала високорозвинених форм, виробила свій стиль, де моменти формальні й змістові гармонійно поєдналися.
Настає так звана „золота“, клясична доба япанського мистецтва, що кілька століть стає за неперейдений взірець для нащадків, і це пояснюється тими соціяльно-економічними причинами, що мали місце в дальшому державному житті Япанії.
53
