їм в одній частині не відрізняється від „танка“ — це лірична пісня. Але необмежений розмір віршу дає більші можливості творові, і через те в другій частині „наґа-ута“ має епічний характер, що наближається до баляд („моноґатарі-ута“).
З усіх перелічених форм, коли простежити за антологіями VIII—XII сторіччя, найбільше місце займає „танка“. Наприклад, серед 4.496 віршів в антології „Манйосю“ — 4.173 припадає на „танка“, „нага-ута“ має 262, „седока“ — 61. 200 років по тому виходить нова антологія „Кокінвакасю“ (X століття), тут маємо збільшення кількости „танка“ й зменшення інших форм. Наприкладі на 1.000 віршів збірника „танка“ маємо 1.109, „нага-ута“ — 5, „седока“ — 4, і того ж віку виходить лірична повість „Ісе моноґатарі“, девже цілковито панує „танка“, „Ката-ута“, „бусоку но тай“, „седока“ — були короткий час на арені япанської поезії і вийшли з ужитку. На зміну від-
36
