ми зовнішніми формами ритуалу теж сприяв утворенню культу краси та витончености. Це основна лінія й основна вимога поезії того часу. Япанська поезія виробила свою етику, що обмежувала емоційні переживання і скеровувала їх у певне русло. Тому в ліриці немає і крайностей, де б виявилися темперамент, палкі афекти, героїчний романтизм абощо. Тогочасна япанська література цілком виправдує формулювання Плеханова: „Коли мистець відривається в своїй творчості від здорового, народнього джерела, то його тематика неодмінно збочує або в мистицизм, або в сексуалізм“.
Отже, з такими вимогами підходили й до запозиченої з Хіни літератури. Уся хінська література розглядалася з такого погляду: що не підходило під цю мірку — залишалось осторонь. Запозичення мотивів і форм у Хіні є безперечне, але на хінській літературі можна було більшого навчитися. У Хіні ще в VII віці до
20
