боялася б. Творці япанської поезії завжди відчували себе не більше і не менше, як частиною того загального процесу, життя тієї великої основи (Дао), шо, як їм здавалося, криється однаково і в рослині і в камінці тощо. Ніде не помітно, щоб уособлювалося природу, щоб їй надавали людських рис. Усе сприймалось, як воно є, не порушуючи своїм втручанням і своїми смаками красот природи. В цьому япанські письменники були послідовні — і в мові, і в мистецтві. Скрізь помічається свідомий принцип невтручання своєї власної особи. Япанці не створили своєї портретної форми, і навіть у мові бракує особових займенників.
Япанська поезія доби панування февдальної кляси, відповідаючи життю верхівки, перейнята була естетизмом. Естетизм у поезії висувався на перше місце, тісно переплітаючись із емоційними переживаннями. Буддизм із своїм наближенням до краси природи та барвисти-
19
