Коли винайнято в кращому готелі силу кімнат і замовлено обід на наступний день, була крайня пора вирушити на вокзал.
Місто виглядало все ще заспане, але, коли поверталися, на тротуарах у багатьох місцях стояв натовп глядачів. Від поліційної влади добуто дозвіл їхати з найбільшою швидкістю. З оглушливим свистом мчали автомобілі вулицями і викликали в публіки уяву, що виграні таким способом п'ять або шість хвилин були неоцінені. Публіка прийшла також до переконання, що чужинці розв'яжуть проблему, яка захоплювала думки стількох людей. У вирі пороху й гудків летіла експедиція за місто, в поле.
Цим разом їхали просто до шахти. Шахтарі вигуками вітали чужинців, що ради них їхали цілий день, а жінки махали хвартухами й хустками. Автомобілі пронеслись повз поліцаїв, що насилу змогли оборонити вхід від натиску юрби.
„За кількоро годин про все дізнаєтесь“, — кричали поліцаї за наказом. — „Тут ви тільки перешкоджаєте“.
Жінки й діти не заспокоїлись, поки їм чоловіки не загородили дороги. Збиті у велику чорну масу, зупинились вони нарешті перед штахетами і знову читали вже застарілу новину про приїзд рятункової експедиції. Смеркло, і пітьма наступала швидко й тихо, котячою ходою. Коло входу чекав натовп. Спочатку не допускали один одного до слова. Надія, що ще недавно гаснула, як денне світло, прокинулась знову. Вона світила і гріла, і давала хвилину неспокійної, радости.
Але, коли минули ті години, що їм велено чекати, настала тиша. Люди коло входу помітили, що вже темно, що віє вітер і вони стоять надворі, хоч саме їх обходила справа найбільше. Вони не казали ні слова більше, і після кількох коротких вибухів нетерплячки серед натовпу запанувала мовчазна тиша. Поліцаї підслухували з другого боку, приклавши вуха до дошок штахетів. Ці семеро чоловіка були не абиякі фахівці, і ця тишина в пітьмі не подобалася їм.
