„Ні“, — відповів пригноблений голос. — „Я не можу тепер думати про забави, справа занадто жахна; я не можу її забути“…
Обличчя двох інших затьмарились. Вони дуже добре розуміли, що він мав на думці, але не могли зупинятися на цьому питанні. Блискавкою мигнула враз перед ними примара з іншого світу, із світу, що був для них такий невідомий, що лежав цілковито поза їхнім власним, що перевищував їхню уяву. Вони слабо уявляли пітьму й вогкість, непривітність і холод, — і тільки всього. Увічливо й зі зрозумілим жалем вони швидко попрощались з пригнобленим паном і пішли геть. Вони не хотіли мати нічого спільного з пітьмою й непривітністю, що наводила їх на міркування.
Кілька кроків далі стояли два пани з добродушними обличчями й розмовляли між собою.
„Я сказав моїй дружині, що ці зібрання тривають до пізньої ночі“, — сказав один. Другий усміхнувся.
„Адже ми чесно зробили все, що могли, для дружини й дітей; на мою думку, ми справді заслужили на добрий обід. Внизу в їдальні є справжній російський кав'яр і голяндські устриці; як гадаєш? Підемо туди?“
„Ще б пак“, — відповів приятель. — „Я голодний“.
Кімната в готелі скидалась на всі інші кімнати в першорядних готелях. Барон сидів на своєму кріслі й оглядав обстанову. Простолінійний, майже похмурий стиль меблів пригноблював його, і він з жахом думав про ніч, дивлючись на вогкий холод стін і постелі. Електричне світло над його головою світило яскраво й холодно, але в усіх кутках залягла пітьма. Молодий чоловік на силу відганяв від себе цей настрій, навіяний виглядом помешкання, і потішав себе тим, що вже на другий день він зможе переїхати до директора, який запропонував йому гостинну в своїй віллі. Ця думка заспокоювала його. Крім того, це була лише тимчасова неприємність; адже він мав обдумати інші, важливіші
