„Пане єпископе“, — сказав голова, помітивши, що прелат поворухнувся.
„Я, власне, не мав наміру, але… отже, мої панове, я настоюю, звичайно, на моїй пропозиції. Крім того, я хочу додати, що приєднуюся без застережень до постанови зібрання, хоч яка б вона й була“.
„Прошу ставити пропозицію“, — гукнув один, подивившись на годинника й помітивши, що це вже полудень.
„Давайте пропозицію“, — гукнув майор і собі.
Голова вхопив молотка.
„Поставлено пропозицію призначити певну суму на допомогу гірникам, що потерпіли від катастрофи“.
„Пане голово“!
„Пан банкір має слово!“
„Мої панове! Перше, ніж приступити до справи, дозволю собі поставити пропозицію“. — Повстав глухий гамір, що означав почасти задоволення, почасти здивовання. Як може комусь, чий час такий дорогий, впасти на думку ще довше затягувати зібрання?
Банкір усміхнувся і спокійно говорив далі:
„Зібрання занадто нечисленне, а відомості, що ми їх досі одержали, зовсім неясні. Я гадаю, що ми не вживатимемо ніяких заходів, поки не матимемо звіту пана барона“.
„Браво“! — почувся радісний голос.
„До того часу ми можемо з цілковитим довір'ям доручити правлінню“…
Залунали голосні вигуки: „Браво“! Банкір, що знав ціну часові, не закінчив фрази. Адже всі його зрозуміли.
„Приймаєте пропозицію пана банкіра?“ — запитав голова з непорушним спокоєм.
Майже одностайне „так“ було відповіддю.
„Справу вирішено переважною більшістю“. — Для ствердження голова вдарив молотком об стіл.
Присутні переглянулися. Усі неясно почували, що їм була загрожувала небезпека або принаймні неприємність. Тепер цю небезпеку якщо не усунено зовсім,
