акціонера? Я залишаю вам безпосередньо ухвалити постанову з приводу цієї пропозиції“.
Зграбно вклонившися, подався промовець назад на своє місце.
Багато панів уважали за свій обов'язок виявити зворушення та оплескувати промовця. Інші, що їм не вдалося спіймати закручених думок прелата, поглядали на своїх сусідів, щоб із виразу їхніх облич зміркувати, що їм робити. Більшість присутніх трималися невтрально. Лише при слові „нараховувати“ знявся галас, що тільки з пошани до соціяльного становища промовця, не заглушив його промови.
„Хто бажає висловитися“? — запитав голова, коли мовчанка тривала занадто довго.
Барон відразу встав і почав знову говорити, не чекаючи на дозвіл.
„Моя уява про нещастя занадто неясна, але що сталося щось жахливе, це я розумію. Не зважаючи на безперечно справедливий погляд пана майора, я все ж мушу залишитись при свойому погляді, що саме ми, акціонери, мусимо негайно вжити потрібних заходів“. — Барон замовк зненацька; він розгубився від власного хвилювання і від нетерплячки, що її виразно почали виявляти слухачі. Він промимрив кількоро слів, потер рукою чоло і шукав продовження, що щойно було ще в нього на думці.
„Чи маєте яку пропозицію, пане бароне“? — допоміг йому голова.
„Розуміється, я мав це на думці… Дякую! Цим дозволю собі поставити запитання, чи не найпростіше було б обрати комісію з двох-трьох членів. Вона мала б завдання виявити на місці розміри нещастя й поставити відповідні пропозиції. За кількоро день комісія могла б з цим упоратись. Маючи її звіт… так… мої панове, адже ви самі бачите, розкладка неминуча. Отже я приєднуюсь до погляду останнього шановного пана промовця й голосую за те, щоб стягнути потрібні внески
