Майор, що завжди мусів думати про те, як це він недавно пристав до підприємства, що загрожувало поглинути цілий його маєток, відповів гостро:
„Можемо отже розглядати це як факт, що також наші грошеві вклади в копальняні папери є вже непевні. Дуже дякую, про це я й хотів тільки дізнатись“.
„Копальня є так само, як багато інших речей, лише діло рук людських“, — почувся голос гладенько виголеного пана із зручними рухами і духовного вигляду. Це був високий прелат, що брав участь у всяких можливих ділах і що вже не раз виявив у ділових справах великий юридичний талант і орієнтацію. — „Лише одне є певне, пане майоре“. — І хоч товариству це було зовсім не цікаво, вказав на стелю, де маляр маніром Макарта змалював, як він собі уявляє тріюмфальний похід Венери.
Майор закусив губи і зморщив чоло. Він став у кутку, щоб краще зміркувати становище. До кінця тижня він мусів роздобути велику суму грошей, а банки, мабуть, не братимуть уже його копальняних акцій за повновартну ціну. В такому разі він опинився б у розпачливому стані. Його мучили ці перспективи, що руйнували всі його надії, і він бачив уже невдоволене обличчя своєї дружини, зневажливі погляди своїх синів і насмішкувате знизання плечима родичів. Раз-у-раз дзвеніло йому в ухах: гроші або кінець, гроші або кінець… До того, ще конечність не зраджувати свого настрою.
Місце майора біля директора заступив молодий барон, що відразу обняв провід. — „Пане директоре“, — почав він, — „як може загалом статися копальняна катастрофа?“
Директорові відлягло від серця. Він мав тепер говорити про матерію, добре знайому йому та ще й таку, де ніхто не міг йому заперечувати.
„Часто причиною вибуху є копальняний газ, густий оксид вуглевий, що складається з 75 % вугілля і 25 % водню. Це той самий газ, що ви його вже, певне, бачили, як він маленькими бульбашками виходить із
