Молодий пан із блідим обличчям і добродушними, короткозорими очима підвівся. Він був з найбільших акціонерів, одержавши нещодавно свій пай, як спадкоємець. Він уперше брав участь у зборах і всі зацікавились молодим паном, що досі звертав на себе увагу лише спадщиною від цілої низки старих родичів і тим, що за чутками проводив час виключно за читанням. Молодий барон, збентежений від поглядів, що допитливо звернулись на нього, сказав трохи заклопотано:
„Не можна перервати збори на півгодини? Я з свого боку… а може й більше панів…“
„Гм, так“, — відповів голова, граючись молотком, — „звичайно можна. І з огляду на надзвичайні обставини… Гм, так, а може збори висловляться з приводу цієї пропозиції?“
„Ухвалюємо“, — почувся голос, а за ним ще кількоро.
„Чи бажаєте відкласти зібрання на півгодини?“ — запитав голова, піднісши молоток.
„Так“, — відповіло кілька панів, що звичаєм говорили те, що, на їх думку, було поглядом більшости.
„Відкладаємо збори на півгодини“. — Молоток впав легко на стіл.
„Отже, можна говорити?“ — запитав один пан з підкрученим вусом і стрункою поставою. Безпорадність і переляк присутніх виявилися в тому, що вони пильно глянули туди, звідки походив голос. Усі знали промовця. Він був колись офіцер, а потім покинув службу, щоб присвятити себе діловій діяльності. А що він покинув службу в ранзі майора, то й досі мав цей титул.
„Безперечно!“ — Голова покинув своє місце, щоб усі зрозуміли, що це перерва.
„Мої панове! Я гадаю, що ви нічого не матимете проти, коли я візьму слово“, — почав майор. — „Те, що я маю сказати, стосується одного місця в першій телеграмі. Якщо я добре собі пригадую, там сказано: „Велика шкода в матеріялі і риштуванні“. „Я хотів би
