коло себе іскри, і підчас приступу корчів, що стягали йому нутрощі, заплямкав він щелепами, наче розжовуючи страву.
„Який же я голодний!“ — скиглив він.
„Який же я голодний!“ — почулась ця сама скарга поруч.
Згадка про зненависть, що допіро стиснула була йому груди, призвела його тепер до лютости. Він так сильно закусив долішню губу, що бризнула кров. Несвідомо ссав він її жадібно й ковтав.
Такий самий звук ссання й ковтання почувся з пітьми поруч нього.
Знову заблимали іскри перед його очима і в їхньому блиску зродилась нова думка.
„Я замкнений тут і мушу вмерти з голоду, поки прийде допомога, якщо не“… — Його мозок вагався продовжувати цю думку, та порожні нутрощі розбудили звірячий інстинкт. — „В тебе м'ясо, живе мясо поруч. Бери і їж! — наказував він.
Поранений захитався як запаморочений. Коли ця шалена жадоба, що непереможно прокинулась у ньому, опанувала його, він гидував сам собою. Він хотів проклясти всю пітьму довкола, обвинуватити свою долю, він хотів…
… Далі він не пішов; бо щось наче пазурем зачепило його праве плече. Його блюзу розірвано надвоє й поки він опам'ятався двоє вогких губів притиснулось до його голого рамена й дві низки зубів, безперечно, якоїсь зголоднілої тварини, збирались вирвати шматок м'яса з його тіла.
Поранений випустив руку божевільного. Але тепер не він уже тримав його, божевільний стискав його як обценьками. Поранений одразу зрозумів становище. Це в нього зродилась думка і від нього перескочила на його супутника, що негайно спробував перетворити її в діло. Поранений підвів свою вільну руку й шалено вдарив навмання, щоб звільнитися. Удар влучив,
