„Суспільство воліє залишитись несвідомим, — подумав він гірко. — Несвідомість є заповідь інстинкту самозбереження, один із наріжних каменів суспільної будівлі“.
Цілком механічно він підійшов до вуличних оголошень і прочитав низку оповіщень однієї газети:
ЖАХЛИВА КАТАСТРОФА НА КОПАЛЬНІ В АНГЛІЇ.
ЗІРВАВСЯ СПУСКОВИЙ КІШ, 27 МЕРТВИХ.
УБИВСТВА І КРАДІЖКА У ФРАНЦІЇ.
ЗАЛІЗНИЧА КАТАСТРОФА В БЕЛЬГІЇ.
БАТЬКО В НАПАДІ БІЛОЇ ГАРЯЧКИ ВИКИНУВ СВОЇХ 3-х ДІТЕЙ ЧЕРЕЗ ВІКНО З П'ЯТОГО ПОВЕРХУ.
РОЗКІШНІ ДАРУНКИ.
ЕКОНОМІЧНИЙ ОГЛЯД. БІРЖЕВІ ПОВІДОМЛЕННЯ.
ЗЕМЛЕТРУС В ІТАЛІЇ.
БОЙКОТ І ВЕЛИЧЕЗНИЙ СТРАЙК У ШВЕЦІЇ.
НАЙНОВІША ОПЕРЕТКА.
ПОТОНУВ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИЙ ПАРОПЛАВ. БАГАТО ЗАГИНУЛО. ЖАХЛИВІ СЦЕНИ.
Прогриміла остання сальва, і барон закінчив читання. В насталій тиші здавалося, що повітря ще коливалось від стрілянини, яка щойно припинилась. Полуденне осіннє бліде сонце кидало своє скісне проміння на низку будинків, заливаючи їхні вікна золотим сяйвом. Барон байдуже дивився в далеку порожняву. Він зараз не міг би здати справу про свої думки й почуття, він відчував лише льодову холоднечу, що повільно проймала все його тіло.
„Так, як і треба бути“, — сказав він, без сліду іронії в голосі.
„Звичайно, маленький принц“, — відповів пристаркуватий панок, що стояв поруч барона, приязно підійнявши капелюша; очевидячки, він був дуже радий зустрінувши людину, що так само щиро, як і він, тішилася з щасливої події, яка щойно трапилася в країні.
