„Ат, ви з вашою підсоложеною й обґрунтованою милостинею! Ви подаєте голодним каміння, коли вони просять хліба. Цей подарунок просто глум; якраз стільки б коштували потрібні запобіжні заходи, щоб уникнути цієї катастрофи. Але вони мусять натурально завжди тикати свою дачку під ніс й вимагати подяки за те, що є лише їхній безпосередній обов'язок“. — Він сплюнув через поруччя мосту і додав: „Завтра демонстрація, і на цей раз цьому кінець. Але…“ — Його товариш штовхнув його ліктем і дав зрозуміти, що близько позаду них іде хтось чужий.
Чоловік оглянувся через плече назад і проковтнув кінець речення.
Барон прискорив свої кроки і пройшов мимо.
Увійшовши до себе в кімнату, він подзвонив. Коли до кімнати вступив кельнер, баронові спало на думку, що ця людина була перша, до кого він звернувся за поясненням. Він згадав прикру байдужість і дальше зухвальство, коли справа несподівано, здавалось, мала набрати іншого напряму. Барон оглянув його замислившись. Яка справжня натура цієї людини?
„Я завтра від'їжджаю“, — сказав він.
„Дозвольте, пане бароне, запакувати ваші речі?“?
Він був цілком догодливий слуга, що виключно цікавився чайовими. Освічений і тонко вихований аристократ одразу відчув ріжницю між собою й слугою. Він мимохіть посміхнувся, і цей холоднуватий смішок трохи порушив упевненість слуги.
„Так, подбайте за пакунки“, — сказав барон байдуже й подумав: маса буває небезпечна або варта жалю, окремі люди взагалі нешкідливі, але рідко симпатичні. „А скажіть… ви… — звернувся барон до слуги, — завтра, здається, має бути велика робітнича демонстрація“.
„Так, о дванадцятій годині, як зазначає газета“. — Слуга ще не був певний того, як довірливо може він ставитися до барона. Він улесливо посміхнувся, спостерігаючи, який ефект буде від цього. Барон не звернув на це
