щоб не дати далі поширитись страйкові. Це були сухі, майже беззмістовні слова, але уважний читач міг скласти собі уявлення, ніби керівники держави мали волю й засоби попередити нещастя.
Барон задоволено хитнув головою. Кожна нація мала проводирів, що їх сама собі вибирала й добровільно йшла за ними. Його ніколи не брав сумнів про добрі наміри уряду, треба лише терпеливо чекати наслідків їхніх заходів.
Це було тої самої неділі, коли відбулися збори шахтарів… Наступний ранок приніс повідомлення, що страйк вирішено. Кілька днів пізніше за їхнім прикладом пішли транспортні робітники. Барон безвихідно сидів у своїй кімнаті й шукав у газетах правди. Коли він натрапляв на занадто помітні перебільшення, він вибачав це тим, що в запалі боротьби неможливо заховати спокій.
В цій плутанині поглядів дійти якоїсь певної думки було дуже важко, майже неможливо. Дійшовши висновку, що боротьба, майже у всіх випадках, починається не за правду чи неправду, а за професійні інтереси, він зрозумів, як легко вибирати позицію тому, чиї інтереси поставлені під загрозу, і як тяжко це було для нього, що безсторонньо шукав те, що він звав правдою.
Мляво й байдуже барон змів із столу газети й вийшов на свіже повітря, щоб побачити й послухати. Перше, що притягнуло його увагу, це була уквітчана прапорами головна вулиця. Він пішов далі й прийшов на вокзал. Що могло спричинитися до такого пишного оздоблення?
Біля вокзалу він зустрів старого юриста, що вийшов після зливи прогулятися.
„Він також тут, щоб подивитися на готування“, — сказав старий пан і на запитливий погляд барона додав: — „Дядько його величности прибуває сюди через кілька годин. Він збирається відвідати копальню“.
