нещастя й готуються їх врятувати. Вогонь, напевне, не охопив цілої копальні, може, через кількоро годин вони врятуються. Тільки не втрачати мужности, тільки не думати, що все пропало, тільки не сваритися й не сперечатися, як оті там, невігласи. З моменту вибуху минуло дві, щонайбільше три хвилини. І з того часу не трапилося нічого, що б дало їм привід до дальших побоювань.
Та вони воліли не залишатися більше на тому самому місці. Якщо полум'я розгориться, то напевне за кількоро годин воно дійде до їхнього сховку; отож вони порадилися, чи не найкраще вже тепер пошукати якогось захисту. Вони були всі однакової думки і мовчки погодилися, звернувши свої кроки до головної штольні. Передовсім вони мусять озброїтися проти жаху, що панував тут навколо. Тільки спокійно триматися і холоднокровно чекати на рятункові заходи, що, напевне, їх уже розпочато на землі. Вони пильно нюхали повітря й хитали головами. Було досить таки тепленько й почувався слабий запах копальняного газу.
„Погасіть кожну другу лямпу“, — сказав один із десятників, і, коли робітники звернулися до нього за ближчим поясненням, він відповів: „Можливо, якийсь час триватиме, аж поки ми вийдемо назверх…“
Люди кивнули головами. Вони були раді, що хтось за них думає. Це зразу ж дало свої наслідки, і вони пішли назад мовчазною процесією через хідник. В головній штольні чад був дужчий, і дим котився повільно попід стелею. Робітники ледве могли стримати свій страх. Вони зупинилися і знову почали міркувати. Дехто пішов до повороту, щоб побачити, що діється в напрямку шахти. Вони повернулися відразу назад, і інші помітили на їхніх обличчях неприхований жах.
„Стіни й стеля вже загорілися“, — сказав один із них непевним голосом.
Три десятники захотіли перевірити сказане. Вони підійшли до повороту і, подтверджуючи, закивали головами.
