запалений мозок — щораз сильніших імпульсів. Потрощивши все, що було можна, і кинувши в копальню, юрба шукала нових об'єктів для свого шаленого нищення. Вони ламали вікна, обдирали стіни, зривали двері з петель, щоб усе це віднести й кинути в безодню.
Молодий чоловік з полум'яними очима жваво порався з терпугом в руках угорі коло линви. Товариші підбадьорювали його голосними вигуками, жінки вітали його воздушними поцілунками. Ніхто не думав про те, коли справді там внизу є ще хтось живий, то вони в своїй нестямній люті відтяли всяку можливість порятунку. Раптом той, що порався вгорі коло линви, зупинився на мить.
„Тепер“, — сказав він, і голос його пробренів неприродно. Він зробив кількоро енерґійних рухів терпугом, і линва розірвалась під тягаром спускового коша.
Як тільки спусковий кіш метнувся вниз, із глибочини донісся страшенний гуркіт. Люди чули, як заскрипіли опорні шини від удару об залізо гострих кантів коша. Потім долетів далекий грім з-під землі, останній привіт, що його всі добре зрозуміли.
Там, вгорі, на своєму небезпечному місці, з терпугом в руках несамовито реготався чоловік. По його схудлих щоках котилися сльози, а жінки, помітивши це, ну й собі плакати. Невдовзі почали хлипати сотні чоловіків, жінок і дітей, і жалісне голосіння залунало в будинку, а з розкритої пащі, де раніш був спусковий кіш, відповідала йому моторошна луна. Цієї хвилини немов якісь корчі струсили юрбою, вона на мить застигла й затримала подих, потім у загальній метушні поволі вже можна було знову розрізняти рухи окремих людей.
Робітник, що перед тим був у кімнаті хорої дівчини, вигукнув щось, схопивши руками свою голову, але його не чули. Дівчина, що оплакувала свого загинулого нареченого, кинулася із звірячим криком на розтрощені машини й об залізо зламала собі зуби. На землі крутилася в корчах якась удова. Троє дітей-недолітків
