лунали палкі тріюмфальні вигуки. Навколо нього працювали сотні ніг і запопадливих рук.
„Але ж отямтесь! Ви робите злочин!“ — крикнув інженер і мужньо кинувся в гущавину маси. Удар кулака звалив його на землю; пожежника, що теж кинувся за його прикладом, спіткала теж така сама доля. Дощ став дужчий, і полем поривисто шугав вітер. Але крізь пориви вітру і плескіт дощу доносились переможні вигуки з багатьох сотен грудей. Потім знов стало тихше.
Виконавши свій намір, юрба коливалась, як хвиля. Вони сподівалися на енерґійний опір, підготувались до боротьби, але ледве десята частина помітила, що хтось пробував боронитися. Чоловіки, жінки й діти не могли збагнути, що так легко досягнули мети; і ця легка й швидка перемога так роз'ятрила їхню лють, як це могла зробити лише невдача.
Один, що сам накинув себе в проводирі, взяв слово й вигукнув:
„Ріжте все на шмаття! Не залишайте нічого цілого!“
„Так! так! так!“ — загуділа сотня голосів.
Юрба розбилась і групами розійшлась за кишками до річки й копальні, жваво й успішно працюючи ножами.
Всередині машинового будинку чекали на воду. Помпи працювали вже довший час, а води все ще не лилось. Керівник робіт нахиливсь, здивовано придивляючись до кінців кишки.
„Нічого не чути“, — пробурмотів він здивовано.
„Що за чортівня!“
„Я ж бачив ясно, що кишки сягали до води…*
В дверях з'явився якийсь лисий чоловік. „Робітники“, — прокахикав він і показав назад через плечі.
„Що ти кажеш?“
Минуло кілька хвилин, поки його зрозуміли. Інженер перший збагнув становище і, проклинаючи, кинувся надвір; шеф контори випустив із рук олівець і папір, решта присутніх тиснулася навколо новоприбулого.
