Рівнина лежала покинута, самітна; коли він проходив повз робітничі помешкання, йому якось тяжко защеміло на серці. Тут було так тихо, ніби ці будинки не були залюднені; але біля віконних шибок, там і тут барон помітив дитячі обличчя. Він тихо пішов далі з чудним передчуттям якогось нещастя.
Навіть у готелі він не міг відразу позбутись цього чудного передчуття. Високий, стоячий комірець затягував йому шию, і це, здавалося, також спричинялося до неприємних почувань. Його запитання: „що я маю тут робити“ останніми днями перетворилося чомусь на „що я можу тут зробити“. Відповісти на це запитання він не міг, і, невдоволений із себе самого, він звернувся до дирекції гірничого товариства телеграфно з єдиним словом: „інструкцій“. Після цього він відчув полегшення, тепер бо відповідальність переходила до інших рук.
Вечірні часописи принесли докладні повідомлення про загальний заколот серед робітників вугільного району. Скрізь лунало слово „страйк“ і на численних зборах палко висловлювалися за нього.
З другого боку, не бракувало й застережливих голосів, що вказували про риск, зв'язаний із страйком. Наближалася зима, ціни на харчові продукти йшли вгору, а на фабрикати одночасно падали. Все промовляло за те, що страйк несвоєчасний і був би лише нещастям.
Інші заперечували, зазначаючи, що противна сторона в таких випадках завжди посилається на такі або подібні доводи; крім того, робітники зовсім не вимагають підвищення плати, а настоюють на таких запобіжних заходах, що забезпечили б їхнє життя при роботі.
Барон прочитав уважно з десяток статтей, що суперечили одна одній. Але, прочитавши їх, у нього склалося якесь невиразне уявлення, що страйку треба уникнути за. всяку ціну. Для промисловости країни, що пережила довгі несприятливі часи, страйк може защодіяти величезної, а, можливо, й непоправної шкоди.
