нації людина належить від народження. Людина родиться в одній вірі й росте серед однієї кляси.
Зоколишні обставини, що за них, звичайно, ми не можемо нести відповідальности, визначають становище громадянина, а останнє й собі визначає його погляди“.
Барон приховав глузливе тіпання уст під увічливою посмішкою.
„З вашого погляду ви, може, й маєте рацію, але…“
„Я не вимагаю, щоб ви мені повірили. Мої погляди, так само як і ваші, також наперед визначені. Переважну частину мого життя я провів там, унизу, в пітьмі, тому я мав більшу нагоду, ніж інші, придивиться до становища знизу. Я гадаю, що я бачу речі не гірше від вас, хоч ви все оцінювали, дивлячись зверху“.
„В пітьмі“, — повторив барон, що йому врізалися ці слова. — „Цей вислів здається мені символічний“.
Інженер здивувався й міркуючи примружив очі; очевидно, всякий символізм був йому чужий і незрозумілий.
„Мені також до певної міри“, — подумав він нарешті, бо його теж здивувало нове в міркуваннях.
„Порівняння з копальнею для мене дуже близьке. Його можна було б безмежно поширити, але ми обмежимося лише констатуванням факту, бо брак світла й повітря, що відчувається в копальні, — також ознака й нашого сучасного суспільства. Повітря тут таке погане, що навіть наука мусить часом користуватися запобіжними лямпами, а вони завжди освітлюють лише малий круг. Більшість стоїть надворі й чекає. Вони мусять тішити себе надією, що ця пітьма не є непереможна й не завжди тиснутиме“.
Барон рішив поводитись з молодим інженером відтепер поблажливо. Стоячи, він, усміхаючись, погрозив йому пальцем.
„Ви, значить, також один із незадоволених?“
„Ні, я ще належу до тих, що не хочуть залишати своїх сподіванок на призволяще“.
