Коли ми не можемо визначити медодайність району, то дізнатися про відносне збільшення або зменшення пожитку ми можемо. Покажчик пожитку в природі є звичайний вулик, який поставлено на ваги. Зважуючи цього вулика через певний час (зранку та ввечорі), ми довідуємося, яку приблизно кількість нектару бджоли принесли в улик. Порівнюючи дані контрольних вуликів в різних місцевостях, ми й кажемо, що одна місцевість багатша, а друга бідніша на медодайні можливості. Здається, що це й залишиться єдиним способом більш менш точної оцінки медодайної рослинности району.
Коли місцевість біля пасіки бідна на медодаї, то при досить серйозному ставленні до пасічницького господарства можна збільшити медозбір, засіваючи спеціяльні медодайні рослини. Вже тепер ніхто не думає, що 1–2 гектари навіть що-найкращого медодаю зможуть більш менш помітно збільшити медозбір великої пасіки. Але сіяти багато гектарів медодайних рослин не вигідно. Такі посіви на Харківськ. кр. досл. ст. бджільництва показали, що збільшення медозбору не окупає витрат, коли ці засіви призначено лише для медозбору.
Але в нас в багато сільсько-господарських рослин (кормові трави, баштани, сонячники й ин.), які дають значну користь селянському господарству й які вважається за добрі медодаї. Ось на них і треба в першу чергу звернути найсерйознішу увагу.
Отже ж, збільшити медодайну рослинність свойого району й тим самим збільшити прибутковість пасіки пасічник зможе, сіючи спеціяльні засіви сільсько-господарських і технічних культур, які в той же час мають і медодайне значіння.
Далі, вже давно вживається ще другого способу збільшення медозбору — це мандрівка бджіл під пожиток. Пасічник перевозить свою пасіку в райони рясного квітування яких небудь медодаїв і після закінчення пожитку відвозить свою пасіку назад (Див. мал. на обгортці).
Деякі завзяті пасічники по декілька раз у літо перевозять свої пасіки й таким чином вони на багато збільшують період головного пожитку, утворюючи з цього чудовий та довгий медозбір.
В умовах пожитку України, за вийнятком деяких районів, тільки й можливе промислове пасічницьке господарство з уживанням мандрівки. Для цього, правда, треба зайве устаткування: спеціяльні мандрівні вулики (див. мал. 1), пристосування для перевозу вуликів і таке инше, але добре поставлене мандрівне господарство багато прибутковіше й прибуток від нього проти пасіки, що не мандрує, більш сталий.
Коли медодайна рослинність і метеорологічні умови не підлягають впливові з боку пасічника (до них можна лише пристосуватися), то другий чинник медозбору, здається, не менш важливий ніж перший — сила сім'ї (кількість робочих бджіл у вулику) цілком залежить за теперішніх наших знаннів, від пасічника. Звідціль уже ясно, що для підвищення медозбору пасічникові треба особливу увагу звернути на цей другий чинник і відповідно скерувати діяльність бджіл.
Щоб з'ясувати, як і куди направляти енергію бджіл, розгляньмо на який час нам потрібно як-найбільше робочих бджіл у вулику та як цього досягти.
На провесні, коли бджіл щойно виставлено з темнику, нормальна бджоляна родина має найменшу кількість робочих бджіл.
