Добре лучитися до співпраці над мемуарами в загальних справах по двох (більше осіб припинює таку працю).
Хто не має часу, змоги, витревалости, щоби написати великі мемуари з цілого свого життя по вказаному тут пляну — той повинен обробити бодай якийсь час (нпр. роки 1914–1919), або оден рік, або хочби одну подію, якої учасником або свідком сам був. І такі дрібні мемуари мають велику вагу.
Вкінці звертаємо увагу, що добре й інтересно написані великі спомини це не тільки скарб для будучої української науки, не тільки дорога памятка для роду автора, але й дійсний спадок грошевий: за неодні добрі спомини за 50, 60, 100 ліг одержать спадкоємці автора з цих часів велику суму грошей від універсітетів, академій, бібліотек і видавничих товариств. Не підлягає сумніву, що й у нас опитні люде заложать невдовзі окреме товариство для видавання мемуарів, як це є вже від давна майже у кождого культурного народу.
Колиб на 40 міл. Українців знайшлося бодай 100 таких, що заохочені отсею статтею — написалиби докладні мемуари з нинішного великого часу, то наша стаття осягнула свою ціль і українська література збогатиласяб гарним та хосенним ділом.
