Крапоткіна). Після перечитання взяти від нього книжку, щоби не писав під її безпосереднім впливом. Але лишити йому отсю нашу статтю для пригадки ріжних справ.
Спомини слід писати в міцно оправлених зшитках або й книгах у твердім переплеті. Бо вони часто мусять довше перележати, заки будуть видані. На відірваних картках понищаться.
При кождім уступі споминів треба зазначити, де, в яких обставинах і коли він написаний.
Описи подій пересипати короткими згадками про погоду, бо це дуже оживляв описи. Нпр. „Сніг сягав коневи до черева“, „Мряка в часі наступу була така, що не видно було кінця копія“. (Це виривки зі старих українських літописців, які добре розумілися на тім, як писати.)
Мемуари не мають подиху свіжости, коли в них не наведено дійсних розмов як з визначнійшими, так і з простими людьми з докладним заподанням дат і обставин. Найкраще писати просто, короткими реченнями, без уживання страдальних форм. Нпр. не пишеться: „Мною було побачено ворога“; не: „Міністром було принято доклада“, але: „Я побачив ворога“, „міністер приняв доклад“ і т. д. Головна тайна легкого і ясного стилю в писанню полягає на частім уживанню точок (кропок), значить на коротких реченнях. Вони все ясніщі, чим довгі речення.
