Сторінка:Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.djvu/16

Шпонька. — Чи ти не взяв з дому горілки?

Гаврило. — Та отам під кожухом у пуделку: ковбаси та паляниця.

Шпонька. — Я тебе питаю за горілку!

Гаврило. — Хиба ж ми горілку беремо, адже завжди пан Шило…

Шпонька. — Тьху! (спльовує з серцем). — Правда, що він завжди брав добру настоялку… Ох-хо хо! Ні, вже годі, минулося! (Сідає за стіл і замислюється). — І з чого воно в світі коїться оте лихо? Живуть собі люде тихо та любо… Ні ж! Візьме один… та й обидить тебе, зневажить… здійметься заверуха! Чи є де така губерня, щоб один одного не кривдив? Чорт ма, мабуть! (Нюхає). — Ну, та й кортить горілки! (Спльовує). — Оце сидів би я дома, чи в його… та по чарці, по другій… Тьху! Хай йому чорт, аж слина котиться! Ох, правда, правда, лучче соломяна згода, ніж золота звада… (Зажурився і співає):

Пресучая та журба мене ізсушила;
Вона мене молодого із ніг ізвалила,
А вже ж я оттій журбі та й не піддаюся,
Ой, піду я до шинкарки горілки напюся.
Ой, хто хоче меду пить — ходім до жидівки,
А в жидівки чорні брівки, високі підківки;
Шинкарочка ти моя, насип меду і вина,
Та щоб моя голівонька веселенька була.

[Замислюється].

 

ВИХІД VIII.

 

Шпонька й Степан.

 

Степан. — (крадеться в двері потиху). — Там у Панаса поламалася вісь, то я Потапа лишив коло бочки, — нехай помагає, а сам ніби-то за