Сторінка:Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.djvu/15

я вам вареничків зварю, або пиріжечків, — то й на серці полегшає, як от співають:

Ой, ти милий, не журись, не сварись,
А на мене подивись, подивись!
А я ж таки молода, молода,
Коло мене втіхонька, не біда!
Я милому догожу, догожу,
Борщу й каші наложу, наложу;
А в макітру пирогів, пирогів,
Щоб мій милий тільки їв, тільки їв!

Шпонька — (розмяк). — Та ти, голубочко, заговорити вмієш, та не таке діло… А от, дай мені зараз чарку вистоялки, бо в мене аж під серцем пече…

Горпина — Та тут лихо, нема ні крапельки, чоловік забарився чогось з винниці…

Шпонька. — Ой, горенько моє! Як же це буде? У мене й живіт підвело… Хоч би чарочку одну!

Горпина. — Хіба побіжу на хутір, чи не роздобуду де? (Вибігає).

 

ВИХІД VII.

 

Шпонька сам, а далі Гаврило.

 

Шпонька. — Ох, ох, ох! Так якось на серці погано. І іжа на думку не йде (Замислюється). — Хоч би пів-чарочки, щоб не нудило! (Підходить до пляшок, перебирає, дивиться на світ, хитає коло вуха й нюхає). А хоч би тобі краплина! От оказія!… Чи не надумався хоч Гаврило з дому узяти? (Підходить до дверей і одчиняє трохи). — Гаврило, Гаврило!

Гаврило — (з-за дверей). — Чого?