цїв до Малої Азії. Решта лишила ся над Дунаєм і живе там донинї. Неодна держава потребувала тодї добрих вояків. Козакам, що вже не мали вітчини, було все одно, у кого заробляти шаблею на хлїб насущний. Тому то ті, що потребували вояків, напр. Мальтизи,[1] наймали наших козаків. Про се, як то наші козаки розбрили ся по цїлім світї, співало ся в піснї:
Ой, повійте, вітри та все низовії,
Та на наші лодки та все дубовії,
Та на наші реї та все кедровії,
На наші паруси та все шовковії!
Ой, зажурив ся сивий соколонько:
Ой, бідна наша, наша, головонько,
А що не укупі наші брати сїли…
Наші брати сїли та й піснї запіли…
Один у Москаля, другий у Турчина,
Третїй у Мальтиза служить за одежу.
І той гірко плаче за польською межов.
— Ой, ти Москалю, єретичний сину!
— Запропастив Польщу, ще й нашу Вкраїну!
На вступі сказали ми, що Росія тому завзяла ся вигубити наше козацтво, щоб Україну й Запороже перемінити в московський край, щоб з українського народу дерти податки для Московщини, щоб хлїбом українського народу годувати московське військо, щоб з нашого народу брати рекрута в московське військо, аби за Москву проливали кров не так Москалї, як головно Українцї, щоб землї України й Запорожа роздати московським панам, сенаторам і ґенералам, аби весь наш, козачий і некозачий, народ закріпостити й закувати його в ярмо панщини. Як усї народнї піснї, котрі ми навели, показують, Москві пощастило все те зробити. Українець, що перше був вільний, по винищенню козацтва заспівав:
Ой, горе, не Гетьманщина. —
Надокучила нам вража панщина,
Що, ходячи, наїси ся, сидячи, виспиш ся.
Як на панщину іду, торбу хлїба несу,
А з панщини іду, — нї кришиночки,
Обливають мене дрібні слїзочки.
- ↑ Мальтизи — орден рицарів на острові Мальтї.
