Сторінка:Як Москва нищила Україну. На підставі старих українських пісень.djvu/30

Цю сторінку схвалено

на Дунай до тих Запорожцїв, що вже були під Турком. І про се лишила ся память в народнїх піснях:

Наступила чорна хмара, настала ще й сива…
Була Польща, була Польща, та й стала Росія!
Зпід города Лисавета орли вилїтали,
А в городї Лисаветї пани собирались.
Сенатори, ґенерали… думали, гадали,
Якби то їм запорозькі вольности узяти,
Якби нашу запорозьку їм землю забрати?
Взяли землю запорозьку, самі овладають
Та до наших Запорожцїв листи посилають.
Запорожцї, гей, молодцї, гаразд теє знали,
Посїдлали воронії, під Турка тїкали.
Ой, там за Дунаєм молодець гуляє:
Молодець гуляє, на той бік гукає:
„Подай перевозу, хай перевезу ся,
„На свою Вкраїну хоч раз подивлю ся!

 
Як Москва намагала ся знищити недобитки козаччини?

Одначе Росії було невигідно, що є ще на світї за Дунаєм якесь самостійне українське військо, котре пригадувало Українцям під російським ярмом давню волю України, Сїч і Гетьманщину. Тому то царь пробував виманити Запорожцїв з Туреччини, обіцюючи, що дасть їм землю і зверне їм давнї їх вольности. Але ті Запорожцї, що перенесли ся були до Туреччини, вже Москалям не вірили. Вони знали, що Москва буде їх лише так довго шанувати, як довго їй потрібна козацька шабля. Задунайські Запорожцї під царя не вертали, а лишили ся під Турком, співаючи:

На козаченьків, на Запорожцїв пригодонька стала,
Що у середу та у обідї їх Москва забрала.
Ішли наші Запорожцї над Богом рікою.
Ой, широкою та глибокою, понад Лиманами.
Ой, вже наші Запорожцї в великому жалю:
Не знали, кому поклонить ся та котрому царю?
Уклонились турецькому, під ним добре жити.
Ой, пише царь листи до кошового: „Йдїть до мене жити.
„Дам вам землю по прежньому та по Днїстер границю!
— „Ой, брешеш, брешеш, превражий Москалю! хочеш обманити.
„Ой, як підемо у твоє царство, будеш нам лоби голити!
Ой, летїла бомба з московського поля та посеред Сїчи впала,
Ой, хоч пропало славне Запороже, та не пропала, слава!