— На білий світ пустили.
— Ой, продай же, тату, воронії конї
— Та викупи мене, хлопця молодого,
— З тяжкої неволї!
„Не буду, сину, коней продавати,
„Не буду тебе, хлопця молодого,
„З неволї викупляти.
— Ой, продай, мила, голубонько сива,
— Та сїрії телицї,
— Ой, визволяй же мене молодого
— Із сїєї темницї.
„Хочби мала, милий, голубоньку сивий,
„І сорочку продати,
„А таки буду тебе молодого
„З неволї викупляти.
Щоб ще скорше зменшити силу козацтва, але при тім не втратити людей потрібних Москві для війська, став царь рекрутувати Українцїв до свого московського війська. Як між Москалїв взяли мододого хлопця, як він жив між Москалями аж до старости, то хочби навіть вернув коли до дому, вернув змосковщений не тільки мовою, але й духом. Рекрутуваннє Українцїв до московського війська було безправством, бо царь так умовив ся був з гетьманом Хмельницьким, що Українцї мають робити воєнну службу тільки в своїм власнім козацькім війську на Українї. Але сила українських козаків вже була за слаба, щоб цареви заборонити се безправство. З Українцем, що ішов до московського війська, прощала ся родина так, якби він ішов на смерть. Він таки дїйсно був для родини навіки пропащий, бо служба в московськім війську була тодї така довга, як довго салдата носили ноги. Як котрий вернув до дому, то хиба такий, котрий не погиб, лише окалїчів і вже негоден був служити. Яка була доля такого старця і його родини, показують піснї нашого народу, яких тут подаємо кілька:
Добре було жити, добро було бути,
Доки не писали хлопцїв у рекрути.
А тепера комісарі хлопцїв пописали,
Ой, забрали, спарували, як голуби в парі,
А в пятницю рано вранцї в рекрути забрали;
Засмутилась Україна, як сонечко в хмарі.
