Сторінка:Як Москва нищила Україну. На підставі старих українських пісень.djvu/16

„Ой, ідїте же, панове, до Петра^[1] до свата,
„Ой, там буде вам, панове, велика заплата:
„По заступу у рученьки та ще і лопата.“
Сидить козак на могилї, сорочку латає,
Ой, кинув ся до череса, копійки чорт має.
Сидить пугач на убочу, на вітер надув ся,
Їде козак в Україну, на лихо здобув ся.
Їхав козак на лїнїю та й вельми надув ся,
Їде козак із лїнїї, як лихо зігнув ся.

А друга:

Ой, ви хлопцї, прекрасні молодцї,
Та де ваші жупани?
— Наші жупани позносили пани,
— Нас забили в кайдани!
Ой, дали хлопцям широкі лопати
Та післали хлопця молодого
Та канали копати.
Ой, понад річкою понад Синюхою
Та терни погоріли —
Гей, вжеж наші, наші сїромахи
Без харчів помарнїли!
Ой, за річкою та за Синюхою
Та зацвіли ожини —
— Ох, давай, батьку, давай переміну,
— Бо я марно загину!
„Не моя-ж воля, пани молодцї,
„Вам переміну давати…
„Гей, ідїть же ви в столицю царицї
„Та просїте заплати.
Ой, обізвав ся хлопець молоденький
Та у царицї заплати…
Гей, та цариця пожалувала,
Та дала хлопцям заплату:
Набили-ж хлопцям на ноги кайдани
Та й дали у руку лопату!
Ох, та післали на легку роботу —
Та на канали копати!
— Покарай, Боже, царя Петра,
— Царицю Катерину,
— Що нас, нещасних сїромах,

1. Петро — царь Петро.