|
— Колиб я знав, що прийдеть ся |
Або друга пісня така:
В суботоньку проти недїленьки
Цїлу ніч не спали,
Через той Лиман-річеньку
Переправу мали.
Переправляли вози з волами,
Ще й казенні гармати…
Ішли чумаки, славні бурлаки,
На них жупани синї.
А як пристали та до армії,
Нїчого не зосталось на спинї.
Лежить чумак межи возами,
Та все думає й гадає…
Дере поли, дере рукави
Та все плечі латає.
Так само, як кримські походи, винищив Українцїв також похід Москалїв під ґенералом Мінїхом в Молдавщину в 1739 р. І про се лишила ся память в нашім народї, бо ті чумаки, що вернули з Молдавщини, зложили таку пісню:
Похилились густі трави, де чумаки воли гнали;
Пожурились чумаченьки, як жури набрали.
Ой, в педїлю пораненьку усї дзвони дзвонять,
Ой, там наші чумаченьки вози й воли гонять.
Чи тим та Молдава славна, що жовтії піски?
В Молдаву гнали шість пар волів, з Молдави йшли пішки!
Чи тим та Молдава славна, що крутії гори?
В Молдаву пішли в жупанах, а з Молдави голі! і т. д.
В 1757 р. Москалї били ся знову з Прусаками. Як всї війни, так і сю війну з Прусаками вела Москва коштом майна та крови Українцїв. Через Польщу й Литву пігнали тодї Москалї до Прусії вісїм тисяч українських чумаків
