Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/40

Цю сторінку схвалено

анї не буду слухати проповідий, як сам собі бажаєш!“

На се чорт не хотїв пристати, бо знав, що хто раз погляне на гарне і ясне лице Ісуса Христа, той нїколи не допустить ся нїякого гріха. А чорт викручував ся від всякої рішучої відповіди, а тим часом хлопець рішучо обставав при своїм. Чорт просив ся, складав руки, заклинав ся, що все для него зробить, тільки не може єго там запровадити. “Мій Михасю! — говорив підлестно, мій ти любий, видумай що иньшого, а все зробю, мій гарний хлопчику. — І почав єго щиро стискати. Нагло заревів так жалісно, як би єго хто різав, бо діткнув ся лабою посвяченого хреста, що висїв на шиї Михася. Чорт кидав ся і заєдно кричав: “По що ти носиш се дрантє? Та-ж се не коньче потрібне чоловікови. Тільки дурнї беруть се на шию!“

Коли Михась побачив, як велику силу має хрест проти покус чорта, прийшло єму на гадку инша хосенна думка: Він удав зажуреного, що зробив чортови таку прикрість. “Жаль менї тебе чорте, відізвав ся мудрий хлопець, тому, що тебе люблю і не хочу тобі робити кривди, тому здійму з себе