Ішов жваво, але тяжко було єму на серцю. Ото стратив в чарівницї чотири днї а перед ним єще стояла далека і трудна дорога. Тому журив ся і роздумував, чи дійде він на час на вершок гори. Потїшав ся лиш тим, що до повнї єще далеко. Але коли надійшов вечер і він побачив що вже завтра настане повня, настрашив ся дуже і почав плакати. “Все пропало, з певностию спізню ся“, погадав собі Михась і єще гірше залляв ся слезами.
Коли Михась так плакав і заводив, нараз побачив перед собою куцого чорта. Убранє на нїм було чорне, очі погані, червоні, як у крілика і часто з них сипали ся іскри. На голові мав невеликі, але острі роги, а на ногах кінські копита. В руцї держав желїзні вилки, котрими підпирав ся.
Михась, що і так ішов зі страхом, єще більше попав в тревогу, коли чорт за ним волїк ся. Опісля запитав єго куций: “Чого плачеш хлопче і що тут робиш?“ Малий мельник розповів єму все докладно і не затаїв навіть того, що іде до Ісуса Христа по дорогий діямант. Та бесїда дуже не подобала
