Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/30

Цю сторінку схвалено

святим дїдусьом, вийшов з лїса на зелену луку. Дуже далеко побачив високу гору, якої вершок сягав висше хмар. Там стикало ся небо з землею і там були ворота до того раю. Тяжко зітхав Михась, коли побачив, що прийде ся єму так далеко іти, заким дістане ся на час, на призначене місце. Тота дорога була єще труднїйша від попередної, бо скоро лиш скінчила ся лука а почав ся густий лїс, повний нових пропастий, яруг, та лютих звірів. Не так легко було продерти ся, як передтим. Величезна гущавина, котру тамували самі злі духи, вовкулаки і опирі і що крок то показували ся худі, та високі чарівницї. Що хвилини обтирав Михась піт з чола з великого утомленя, а єще більше з боязни і тревоги.

Довго і поволи ішов, бо легко міг зблудити в лїсї, в якім панувала глубока тишина. Михась держав ся тої дороги, яку показав єму дїдусь і ішов в ту сторону, в котру показували єму густо оброслі мохом дерева. По тім моху міг пізнати, де є північ, полудне, всхід і захід. А що мав іти завсїгди на всхід, тому ішов на лїво від порослої мохом сторони дерев. Ішов без спочинку, а відпочивав хиба тодї тілько, як потребував