пізнав, що то були розбійники. “Що ти за парубок? — запитав оден з них захриплим голосом — звідки ти взяв ся в тих сторонах? Чи знаєш, хто сюди приходить, той гине? Але не бій ся говори!“
— “Іду до пустинника“ — говорив Михась плаксивим голосом.
— “А по що-ж то, єсли можна знати?“ — питав дальше жорстокий розбійник.
— “Я іду по раду, промовив наляканий хлопець. Буря знищила в нашім селї всї засїви, грім спалив кілька господарських загород тому жалко зробило ся менї тих бідних людий і іду до сивого пустинника, бо він має бути дуже розумним, та може він видумає яку раду на се велике нещастє!“
Розбишаки поглянули один на другого. “Гроші маєш?“ — запитав другий. “Не маю нїяких, бо я сам убогий!“ “Хиба брешеш — крикнув розбійник — бо говориш, що ідеш до пустинника, а не маєш гроший? За що-ж будеш живитись по дорозї?“ “Нї, я не брешу, говорив що раз то тихше настрашений Михась, мав я кусник хлїба зі сиром, але вже з'їв!“ “Но, а щож дальше будеш їсти? — питав дальше бородатий розбійник. Прецїнь о голодї не зайдеш?“ “Я знаю, що о
