хась почав розглядатм ся на всї сторони. Не знав, в якій сторонї находить ся, бо блукаючи попередного дня по лїсї, серед страшної бурі згубив дорогу, якою мав зайти до пустинника. Вернути домів також не було легко, бо місця, котрими сюда прийшов, забув, а слїд стежки затер ся в наслїдок великої зливи. Впрочім не хотїв тепер за нїщо в світї показувати ся в дома, хиба що винайде якусь раду на нужду і страшне нещастє, яке стрінуло єго рідне село.
Засумований Михась станув над потічком, роздумуючи в котру сторону належить єму удати ся. “Гм, — думає собі, — Господь Вог завсїгди помагає людям, які Єго люблять, то поможе і менї, бо я Єго дуже люблю!… Піду в ту сторону, де попровадять мене очи, а може стріну такого, що покаже менї дальшу дорогу!“
Сміло перейшов через бурливий потічок, витяв собі сукату палицю і пустив ся в дорогу. Майже пів дня ішов скорою ходою, розглядаючись всюди, чи не побачить де якої стежки, по котрій зайшов би до якої оселї, або загороди. Однак і того не найшов. Перед ним розтягав ся величезний старий лїс, що крок то подибував доли, багна і яри, які
