і прибивав усе до землї. Наляканий Михась піднїс ся і повільними кроками посував ся в перід. Тяжка то була дорога.
В лїсї панувала нічна темнота, тому мусїв на помацки виминати дерева та пропасти. Часто потикав ся на вистаючих корінях, постинаних деревах або впадав в викопані ями; нераз ставав і чекав аж блискавиця освітить дальшу дорогу. Єго самого напав невисказаний страх. Вкінци зрозумів, що коньче мусить десь схоронити ся. По довгім шуканю, знайшов глубоку а не вохку печеру, в якій було повно листя і соснових шпильок. Туди він схоронив ся викрутив свою одежу з води, а що був дуже утомлений дорогою, зморив єго в коротцї твердий сон.
Коли Михась пробудив ся, сонце вже було над полуднем, а мимо того, ясні лучі ледви ту і там продирали ся скрізь густе галузя дерев. Помолившись, забрав ся наш хлопчина до хлїба та сира завязаного в клуночку. Снїданє запив водою з поблизького потока, який по вчерайшій бурі страшенно зібрав і з шумом котив ся по каміню. Ми-
