таріят — від буржуазного, цеб-то, коли воно своє відчуття світу, свою житьову енергію втілюватиме в формах буржуазної творчости, і через те знесилить само себе, викривить своє обличчя, знекрилить свої великі думки й почуття, — і через те буде лише розвитком буржуазного мистецтва. Бо иншого шляху йому не зостанеться, бо воно попаде в полон «суеверия прошлого».
А тепер ми запитаємо: а що буде з новим мистецтвом, з азіятським ренесансом, коли пролетаріят, повіривши Хвильовому, виявлятиме свої творчі сили в класичних формах греко-римського мистецтва, а тим більше — римського, коли нове мистецтво житиме — з греко-римським тягарем.
Чи будуть «великі думки й почуття»? Чи настане «романтика вітаїзму»?
Чи «зійдуть митці-комунари на гору Гелікон і засвітять там світильник»?.
Тим паче — ні.
Не бачить їм, ні «Гелікона, ні світильника»…
Значить?
Значить, — да буде пролетарське мистецтво мінус «греко-римський плюс».
І хай «мерці ховають мертвих»…
