ших днів — днів радіо, аеропланів, соціяльних революцій, величезних досягнень науки, техніки і т. п.
Стилізатори і реставратори античних форм мусять добре запам’ятати ці думки Маркса про грецьке мистецтво.
Що-до відновлення минулих мистецьких епох, істогично закінчених, у нашій добі, у мистецтві пролетаріяту, — є ще більш виразніші і категоричніші думки в Маркса. Але про них ми згадаємо наприкінці.
Який же висновок із всього сказаного про грецьке мистецтво, треба зробити?
Тільки один: грецьке мистецтво виросло і могло вирости лише в специфичних соціяльно-економичних умовах, що ніколи вже не відновляться і через те не може відновитись і грецьке мистецтво. Той же, хто на перекір історії, на перекір логіці соціяльного процесу хоче відродити античні форми, чи стилізувати бодай їх, поставити їх в плані актуальних завдань нашої культури взагалі і пролетарського мистецтва, зокрема, — займається невдячним і безплідним ділом «заклинания духов и мертвецов».
Але з другого боку, чи означає це, що пролетаріят мусить одкинути безоглядно всю художню спадщину людства, а в тому числі й античну епоху, знехтувати нею?
Звісно, ні. Той, хто сказав-би так — дурень був-би. Навпаки, пролетаріят мусить найдокладніше і найглибше познайомитись із досвідом віків творчої діяльности людської. правильно оцінити його, використати і «не путем подражания, а путем научного раскрытия законов исторической, в частности, культурной, в частности, художественной эволюции» (Арватов).
З цього погляду, переклади на українську мову найкращих зразків античного мистецтва, є річ потрібна і дуже корисна.