запитати Que sais - je (як знати?). Точніше, чому саме, з чого це видно? А відповідь мусить бути. І вона є, — тільки відносна й умовна.
Хіба-ж не ясно, що мистецтво може пройматись тими чи иншими принципами, синтезувати їх тільки тоді, коли ті принципи є, як віхи й регулятор, в даному історичному процесі, коли культура даної епохи виростає й формується під їх знаком. Особливо це стосується до принципу безкласовости. Перш, ніж промовляти в специфичних образово-синтетичних формах мистецтва, він мусить родитись в історично-обумовленій класовій природі пролетаріяту, промовляти мовою соціологичної науки, філософії, публіцистики, говорити зброєю класового повстання, стати за стимул і підвалину економіки, соціяльного життя і всієї загальної культури. Без такої живої соціяльної механіки і хемії — ніяких принципів мистецтво не видумає. В повітрі і од духу божого не родяться принципи безкласовости.
Тут можливе таке заперечення: мова про пролетарську культуру зовсім не мовиться, а тільки за пролетарське мистецтво, і через те всі аргументи про органичний звязок мистецтва з загальною культурою — летять шкереберть. На випадок такої несподіванки, довелось би лише сказати, що тоді, взагалі, нема про що говорити, бо всі декларації й декламації Хвильового пропролетарське мистецтво, так само, як і вся його теорія, повисають в безвоздушном пространстве».
Ми так довго спинились на двох вище згаданих тезах Хвильового не для того, щоб довести їх суперечливість. їх можна було-б зі спокійним серцем поминути, коли-б із них не випливала концепція про азіятський ренесанс, концепція, що має велику принципову вагу, — і чисто в теоретичному розумінні, і в практичному.
Азіятський ренесанс, не зважаючи на його цілковиту необгрунтованість, є на нашу думку досить кон-
