лом, що в ньому в ідеальній формі знаходять собі вираз і філософія, і мораль, і психологія, і стремління, і всі тенденції тої чи иншої епохи.
Але досить і цього. Проблема остільки елементарна й очевидна, що немає рації на ній спинятись далі.
Зробимо лише стислий висновок: Мистецтва, зважаючи навіть на його особливу специфичність, ні в якому разі не можна автономізувати від загальної культури, бо це означало-б поставити його по-за межами часу й простору, инакше кажучи —ступити на шлях спекулятивної філософії.
А коли це все так, — а це именно так, — то ми щільно підходимо до инших двох запитань, що ми раніше поставили:
Чому саме пролетарське мистецтво стане «за глибоко-революційний чинник» при наявності «консервативних тенденцій» в пролетарській культурі? І чому пролетарська культура має консервативні тенденції»?
На друге запитання Хвильовий відповідає: вона (культура — Я. С.) переконує клас в одвідчності, нескінченості його диктатури».
Навряд чи кого небудь задовольнить така відповідь, бо вона та, по суті, загальна фраза, шо нікого і ні в чому не може переконати. Такі серйозні і відповідальні твердження треба обґрунтовувати доказами. а не обмежуватись докторальним тоном. В теоріях, навіть коли вони претендують тільки «на абетковий абзац» — докторальний тон, звучить завше, як демагогія.
Та припустимо на хвилю, що пролетарська культура, справді, матиме «консервативні тенденції».
Що з цього виходить? А виходить те, що, — коли взяти на увагу нашу попередню аргументацію, — пролетарське мистецтво буде і мусить бути не революційним, а консервативним, бо-ж мистецтво — «выражение мировой истории», бо-ж воно высшее отражение культу-
