отражение всякой культуры». (Эдуард Фукс. «Естественная история искусств». стор. 89. Вопросы искусства в свете марксизма. ДВУ. 1925 р.).
Більш широко, але й з глибшим філософичним узагальненням підходить до проблеми нерозривного звязку мистецтва з культурою, видатний німецький дослідник і теоретик мистецтва В. Гаузенштейн:
«Искусство, — каже він, — есть выражение мировой истории». І далі: Исследование по истории искусства, имеющее целью проникнуть до границ научно-познаваемой, или, скажем скромнее, умственно уловимой связи явлений, принужденно прослеживать связь, которая существует между проблемами хозяйственной и общественной жизни и проблемами искусства… поскольку мы хотим рассматривать полноту элементов человеческого бытия не как беспорядочную массу, но как космический синтез связанных между собой сил». (В. Гаузенштейн — «Искусство и общество», стор. 7, Новая Москва, 1923 р.).
Формуліровки Фукса й Гаузенштейна, коли виявити конкретний їх зміст — майже ідентичні (цього можна було-б і не робити через ясний і чіткий зміст обох, особливо першої, але в інтересах нашої дальшої аргументації — мусимо).
Про що вони говорять? При те, що в мистецтві, у цій своєрідній формі життьової енергії, досягають найвищого синтезу не тільки господарські й громадські процеси, а й усі культурні явища в найширшому розумінні. А раз мистецтво — синтез цих категорій та їх елементів, то це означає, що вони дійшли своєї найбільшої повноти й глибини не механічним шляхом, а тільки на основі взаємозалежности і нзаємочичкости. Инакше кажучи, в мистецтво, — коли так можна висловитись, — хемічно вростає, як живий творчий фермент, культура в усій своїй сукупності, а також і окремі її
