наративом і документальним матеріалом. Для нього документальний матеріал завжди був основою його студій, через який перевірялись записані ним перекази і, врешті-решт, наповнювали плоттю та кров’ю події і процеси, персоніфікуючи їх. Яскравий тому приклад – його праця “З берегів Дніпра. Нариси Запоріжжя”. Й на сьогодні – вона може виступати певним взірцем реконструкції буття українського населення подніпровських слобод, в якій гармонійно і яскраво поєднались документальні джерела з усною історією. Слід сказати, що саме такого принципу дотримувався Я.П. Новицький в усіх своїх історичних працях. Як наслідок, вони виходили за межі традиційного уявлення історичної науки про наукове дослідження, а тому, віддаючи належне етнографічній та фольклористичній діяльності Я.П. Новицького і визнаючи його видатним етнографом та фольклористом, про історика Новицького воліли просто не говорити. Та й сам Яків Павлович не вважав себе професійним істориком, але чисто інтуїтивно, виробивши принципи та методику своїх історичних студій, він сьогодні уявляється сучаснішим та актуальнішим за переважну більшість сучасних йому академічних грандів.
При всьому цьому наукова спадщина Я.П. Новицького і сьогодні залишається малодослідженою. Немає навіть більш-менш повної бібліографії наукових творів дослідника. Це зрозуміло, адже його твори, за рідкісним виключенням, розпорошені в таких періодичних виданнях, як “Одесский вестник”, “Степь”, “Екатеринославские губернские ведомости”, “Народная школа” та багатьох інших. Більша частина цих видань стала бібліографічною рідкістю, а тому бібліографічна евристика сильно ускладнюється і вимагає величезних зусиль та затрат, серед яких немаловажну частину становить фінансова складова.
Малодоступність праць Я.П. Новицького, відсутність уявлення про його наукову спадщину стали тими чинниками, які заважають віддати належне як науковому доробку Я.П. Новицького, так і цій непересічній особистості. За радянських часів праці Я.П. Новицького не публікувались. За часи незалежності маємо кілька републікацій, зокрема були видані його дві праці щодо острова Хортиці, частину роботи “Історія Олександрівська” та фольклорний матеріал, переважно перекази стосовно Запоріжжя, запорізького козацтва та запорізьких урочищ.
У 1997 році Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького поставило своїм завданням публікацію творчої спадщини Я.Новицького. П’ять років знадобилось для того, щоб від декларації підійти до втілення поставленого завдання. В 2002 році, на Перших Новицьких читаннях, які проводились Запорізьким науковим товариством ім.
