Сторінка:Якимів Д. Іван Франко. Біографічно-літературний нарис в другі роковини його смерти. 1918.pdf/46

Я на сьвіт народив ся під свист батогів
Із невольника батька, в землі ворогів.
Я хилитись. привик від дитинячих літ
І всьміхав ся до тих, що катують мій рід.

А от єще тихий звук завороженої сфери:

Коли часом в важкій задумі
Моя поникне голова,
Легонький стук в вікно чи в двері
Потоки мрій перерива.
Чи може ти моя голубко
Моє кохання чарівне
Далеко десь з німим докором
В тій хвилі згадуєш мене?
Чи може гнучи в собі горе
Ти тихо плачеш у тиші,
А се твої пекучі сльози
Міні стукочуть до душі?

Ціле житє своє вложив Франко в поему “Мойсей”. Стражданя, мука, пережите горе, терпіня людскости, поневірка народу, чорна його невдячність і та велика любов поета до свого народа та до всего людства. Поему починає Франко великим словом пророків:

“Народе мій замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожу,
Людським призирством ніби струпом [вкритий!
Твоїм будущим душу я трівожу:
Від сорому, який нащадків пізних
Палити ме заснути я не можу.
Не вже тобі на таблицях зелізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздих?