ідуть поясненя обставин які складають ся на нього та розкривають перед очима глядача глибокі основи сучасного житя.
Перед наші душі Франко розкриває сі страшні картини горя і нужди з житя робітників, рільників, селян. Він перший у нас й краснім письменстві виводить перед сьвіт сего нещасного продуцента-робітника галицького села і місточка на тлі страшнього його положеня, нужди, горя, визиску. Не тільки се; він веде його до борби з нелюдським визиском експльоататорів до борби проти дармоїдів, які висмоктують кров сих нещасних жертв.
Всї Франкові твори, що вийшли у збірках “В поті чола”, “Полуйка”, Boa constrictor”, “Борислав смієть ся”, “З вершин і низин”, “Панські жарти”, “Тюремні сонети”, це частина одної великої картини безталання, вбожества, темноти, насильств. Тут кровю малює поет усю ту нужду, горе. А слово його просте, западає в душу, палить мізок, видираєсь з серця і блискавицею летить до неба, взиває о пімсту за кривду бідного люду. Візьмім його “Полуйку”, “В поті чола”. Усякі драчі, визиск, лихва, зубожінє, пролєтарізація селян. Они кидають свої клаптики землі, котру то люблять, они зі смертельною розпукою ростають ся з сими загінчиками, котрі їм лихварі віднімають. З кождим днем їм тяжше устоятись в селі. Усякі налоги, земля не родить, що рік она гіршає і пустіє. Їсти не має що, — голод зазирає до сих нещасливих. І покидає біднота сю нужду і сходить на заробіток в місто. А сей заробіток кервавий. Тут їх окружає нове горе, нужда, гірша єще попередної. Зі всіх усюдів окружають нещасливі жертви сотні визискувачів, експлоататорів. Ті уже не хатину його за-
