В своїй отсе вже близько 40-літній літературній діяльности я переходив ріжні ступні розвою, займав ся дуже ріжнородною роботою, служив ріжним напрямам, бо доводило ся працювати немало крім нашої української також польською, німецькою та російською мовою. Та скрізь і завсігди у мене була одна провідна думка — служити інтересам мойого рідного народа та загально-людським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я, здаєть ся, не спроневірився доси ніколи і не спроневірюся доки мойого житя. Може власне тому, що я непохитно стояв на тих основах і йшов за тими провідними зорями, я не міг удержати ся на все ані при галицьких русофілах, ані при галицько-руських народовцях, ані при галицько-руських радикалах, ані при польських демократах та поступовцях, ані при німецьких поміркованих соціялістах, ані при соціял-демократах польських, німецьких та руських, завше виходив з їх рядів, коли побачив у них недобір, чи то сумліня, чи то знаня, чи то почутя обовязку”.
Франко як писатель, новеліст, чи поет пішов у нас перший иньшою дорогою, сотворив нову школу, дав взірці нових напрямків в літературі, в красному письменстві. У його творах, оповіданях не має сеї робленої підсолодженої діялєктики. Його твори се чудові картини, правдиві, реальні. Франко перший впроваджує в красну літературу народ, усіх тих “у поті чола” трудящих людий без ріжниці стану, усіх хто працею рук чи голови хліб насущний здобуває. І. Франко у своїх творах про сих людий найбільше дбає, їхньою долею найбільше захоплює ся. Житє людське у Франка представлене завсігди і усюди вірно і таким яким воно є, а заразом
